Життя
Вело життя мене таємними стежками.
Ця мова, що я вперше чув iї вiд мами,
Менi здавалось: залишилась тiльки в сердцi,
Та залунала в повний голос в цьому серпнi.
Я пригадаю всi слова цiєї мови,
Серед усiх знайду одне, що допоможе
Зненацька висловити сни моi i мрiї…
Моi печалi нездоланнi i надiї.
Воно прилине теплим промiнем до ганку
Чи журавлиним клином в небi на свiтанку,
Неясним шуркотом у росянистiм листi
А чи мотивом несподiваної пicнi.
Коли ж нi слова не знайду у цiлiй мовi,
Вiдгомоню вiдлунням першоi любовi,
Щемливим спогадом о тiм, чим серце млiє,
О невтiленнiм — невмирущiм, о надiї.
Дощами вересень печаль мою умиє,
Усе даремно и безглуздо без надiї.
Cибiрський сiчень заморозить бiль у серцi…
Ряснiють в липнi полуницi, не у серпнi.
