ЧАКЛУЄ НАЯДА*
Чаклує наяда на чистому дзеркалі сну, Шепоче слова, наче вітер розгойдує хмари. Їй дуже самотньо, вона загубила весну: От тільки була, а лишилась бездушна примара. Збирає краплинки холодних сапфірових сліз І тиху біду, що палала за теплого літа. Поснули дерева, розсипався золотом ліс – Це осінь прийшла, що дощами, як …