Я вiрю: нi, не вперше я живу,
Ранiше сходив кiлькакрат на Землю,
Я звик вертатись у людську оселю,
Багато бачив, чув, читав — зiрву
Покрив буденний з небуденних iстин
Можливо, що не кращим часом й мiсцем
Хвилина буде ця I цей рядок,
Та за хвилину, може, вийде строк
Мого у цьому свiтi iснування –
Не сбудуться надiї, сподiвання…
Вiддам, що маю. Хочеш, то вiзьми…
Велика радiсть – бути мiж людьми,
їм спiвчувати, їм допомагати,
Завжди будь необхiдним людям, брате.
У cвiтi два бажання, двi мети.
їх здійснення є щастям для людини,
Корисним бути, совiстю в життi
Не поступитись… Цi лиш двi, єдинi.
Свiт на любовi матерi стоїть.
Любов ця перешкод не помiчає,
Як сонечко, уранцi нас стрiчає
Її любов… Спимо – вона не спить.
Чи став своєї долі ковалем?
Людина відбивається у вчинках.
Ми те, як кажуть, що їмо i п’єм,
Ми—всесвiти, ми променi в сутiнках
Для тих, кому даруємо любов…
Даруй любов щедрiше знов i знов –
Повернеться до тебе сторазово.
Завжди твердим хай буде дане слово,
Хай вдячнiсть завше йде тобi услiд…
Ось, власне, i увесь мiй заповiт