СІМ СОЛОДОЩІВ НЕБА

СІМ СОЛОДОЩІВ НЕБА
Один, два,
Три…
Шість, сім.
А потім –
Восьмого ґатунку
Затамовую кроки,
Заглушую
Час.
Стираю все,
Що єднало нас.
Іду.
Іду в пітьму.
В собі до себе
Рахую кроки.
У глибинах синя
Доля в снах.
Флюїди сну –
То стомлені
Від горя строки.
До тебе прагну.
Йду.
Де ти?
Я так…карбую кроки.
Брукує
Сонце з каменем
В руках.
Мережить
Айсберг
Синій кит –
То знак
Твого кохання,
То ключ моїх
Мірил.
Маленький
Сірий камінь,
Безмежний простір
Лебединих крил.
А сонце в нім –
Пухнастий котик –
Напише лапкою
Слова:
У сяйві я.
Замовкне безмір,
Стихнуть зорі.
Де ти? Хто ти?
Хто я?
Там золотяться
Гори
Від світанкових
Зір.
Там колосяться
Доли.
А там – єдинокровний біль.
За морем –
Море сліз.
Повір,
Голодні душі,
Безхлібні стомлені тіла…
Ізраїль – тінь тартюфи,
А Пакистан –земля свята?
Нащо лячна химера? Стій!
Ось на узгір’ї хризантеми.
Схилили голови.
Не смій
Паплюжити
Історію,
Не смій замовчувати, ні.
А пам’ятаєш,
Таке колись було…
Нас нищили,
Викручували руки,
Насіння наше кидали,
Як сміття, в гній.
Та зерна проросли,
Заколосилось жито –
Розщедрилась земля.
Бо вистояла мати.
Бо витримали
Син,
Отець і вітчим.
Ким став віднині ти –
Тим стану згодом я.
Сонце з каменем
Магічним –
Земля.