Уся душа до тебе лине.
Серцям, обраниця, повір!
Як щось пушисте, тополине,
злітає з неба дивний вир.
На прогулянку вийшли зорі
нам вечорниці чарувать
і в променистому узорі
себе на згадку дарувать.
Неначе чую голос долі,
чи то казкової доби,
а може, просто Мрії тої,
що призначається тобі.
Все посміхається, співає
і потопає уві сні,
а осінь кригу розбиває
і поступається весні,
що у квітках вінок наділа
і умивається в росі.
Любов, і Віра, і Надія
зливаються в твоїй красі.