Спогади. укр.

Наслідування
Т.Г.Шевченко

Проходять дні.Літа минають.
Стежки травою заростають.
Як сон в дитинстві в нас було
Оте українське село.
Нас кинула далеко доля,
Чужії люди всі навколо.
І рідної не чути мови.
І тільки іноді в душі
Спливають спогади, розмови,
Та зарифмуються вірші.
Ти не сумуй, моя небого,
Таке життя , а що до того,
Що рідна мова не звучить,
То ця вина на нас лежить.
Бо ж ми самі такими стали,
Свої пісні позабували.
Отож не думали якраз
Які утрати це для нас.
Життя іде. Одні турботи.
Ми все чекаємо нагоди.
Мабуть, даремно.Все прйшло.
Що сіяли,те не зійшло.
Нема зерна, а навпаки,
Один осот та будяки.
…І заростають всі стежки