* * *
Десь колись ти кохання пiзнаєш –
I буденне життя втратиш без вороття.
Тим єдиним, що палко i щиро кохаєш,
Ти освячуєш всi почуття.
Кожна Ганна по-своєму гарна,
Кожний Гнат-молодець – в особливий взiрець,
Жодний вiк не уникне кохання… Кохання
Не зведе навiть смерть нанiвець.
Про кохання я знаю не з чутки.
У надхмарну злiтав височiнь-далечiнь,
Били бубни в душi, золотi грали дудки,
А тепер залишився нi з чим…
Красно дякую тiй, що зi мною
Разом йшла через роки життєвим шляхом,
Що для мене була й вiчно буде земною
Свiтлом-зiронькою, маяком.
I на кого тепер нарiкати?
Доля кинула жереб — i cушить журба.
Але, поки живий, не втомлюсь виглядати,
Чи розквiтне засохла верба.
Бо i я ще не вмер для кохання,
Ще не згасла душа i нпдiя живе…
Хтось уперше кохає, а дехто – востаннє,
Серце ласку, як в юностi, зве…
* * *
Стати людиною – значить — прожить
В гiдностi вiк – i не втратити честi.
Промиготить все життя наче мить –
Як не згубить його – не перехрестi
Злого i доброго? Як обiйти
Чорнi cпокуси i бicовi пастки?
I самого себе в швидкiм життi
Як зберегти i не втратить нi частки?
Визнати хиби свої – не ганьба.
Чесність вмирає, коли продається.
Радicть минає, натомicть журба
В серцi у нас назавжди зостається.
Щедрiсть мудрiша нiж жадiбнiсть, так?
Хитрiсть завжди примiтивна й безплiдна.
Щедростi брак – то є мудростi брак,
Жадiбнiсть хитростi тiльки огидна.
А простодушність мудрiша за всi
Хитрощi, великодушнiсть богата…
Щастя – купатись в ранковiй росi,
Тим вiдзначати кохання як свято.
Щастя – прийти пicля тяжких шляхiв
Й поцiлувать добрi маминi руки…
Щастя – виховувати дiтлахiв,
Щастя – коли приїжджають онуки…
Стати людиною – рiч непроста.
Прагнути цього вiд юностi треба.
Може в життi це найкраща мета
I найвiрнiша – пiд наглядом неба…
