Л.В. Парахонськiй
Лiдiє Василiвно, я iз марно мрiячих,
В головi мандруючих десь далеко там…
Вчитися посиленно, шибеник i трiєчник,
Я не вмiв у принципi, як хотiлось Вам…
Я таке влаштовував, я таке вiдкручував,
Я таке вистрiлював, так бешкетував!
Вiрю, що обурював, знаю, що засмучував…
Але дещо сяюче все ж у душу взяв.
Лiдiє Василiвно, полум’яна проповiдь
Сприйнята, як бачите… Щось собi поклав
У скарбницю памя’тi давнiй бовдур ваш, ведмiдь…
I «Хiба ревуть воли…» врештi прочитав…
Лiдiє Василiвно, мовою перлинною,
Що вiд вас дicталася, побудую мiст
До мого майбутнього з долею орлиною…
Дякую, що є якiйсь все ж у долi змiст…
