Чому мені не стати письменником?
Я завжди захоплювався людьми, що вміють гарно викладати свої думки, які потім розходяться по всіх просторах інтернета і в кінцевому рахунку опиняються у нас в статусах. Гадаючи про це, я й собі подумав: «Хей, а чим ти гірший? Візьми і напиши щось. Чим ти не письменник?». І от , що дивно..зараз я буду пробувати не заперечити цю думку, а навпаки підтверджувати.
Тож ! Чому я не письменник?
Намагаючись відповісти на це питання, я трошки покопався в собі..і все ж на тому горищі моїх перемог і поразок, думок і мрій, звичок і уподобань, я все ж знайшов гідні аргументи. Правда небагато, всього 2, але вони оох які достойні (бо ми всі знаємо, що навіть дрібнички зневажати не треба, що навіть троє – то вже товпа).
Так от…не буду тягати котів за те..ну за що не треба..та і взагалі лишу їх у спокої ..і нарешті озвучу.
Чому я не можу стати письменником: причина 1
Як би це дивно зараз не звучало,але в дитинстві я і справді виявляв талант до літератури: ну віршики писав..один раз навіть заримований твір..ооо, це був успіх!
На жаль натхнення покинуло мене разом з халявними обідами в 4 класі.
Але воно не просто пішло, грюкнувши дверима, а й дещо прихопило з собою.
Що ж це таке?
А яке одне з найголовніших умінь письменника? Правильно почати! Зацікавити з перших де рядків! Бо інакше що?
-Ай туфта якась! Візьму щось інше почитати.
То ж який сенс переводити папір на мої недолугі оповідання, якщо їх і так ніхто(звісно крім моїх родичів) читати не буде.
А що ж так само важливо , як і початок? Правильно! Завершення! Ооо! Велика кульмінація! А що можу запропонувати я? Постійно коли мене змушували нашкрябати якийсь немудрений твір, то він просто не мав кінця. Це було якесь скудне «The end» посеред бурхливого потоку думок. Той нещасний «кінець» точно не виглядав, як дамба, що здатна його перекрити. То був якийсь хилий плотик, який кидало зі сторони в сторону потоками води. Тож ви уявляєте собі це оповідання? Та я б сам таке читати не спромігся без вагомої причини.
Але наше розлучення з натхненням було все ж не настільки сповненим ненависті, що воно пішло ,забрав навіть коробки з під піцци, які ми їли разом. Ні, малу згадку воно все ж лишило. Ті обривки цікавих формулювань, епітетів, метафор та порівнянь, що виникають в голові , інколи дивують навіть мене. Хочеться по швидше записати, спробувати запам’ятати . Але , що воно таке, з чого взялося і про що хотіло сказати, лишається лише питанням.
Отак ті думки кружляють собі, доки не розчиняються десь в підсвідомості.
Ну то годі про сумне! Перейдемо до 2 причини.
Чому я не можу стати письменником: причина 2 або хаос
Люблю це слово. Воно чомусь в мене пов’язано з творчістю(шкода , що не з моєю письменницькою J)
Так чому воно стало узагальненням того 2 кореня зла, що не дав мені, як метелику, розкритися у літературній діяльності?
Хаосом дехто називає космос(хоча інші стверджують, що це навпаки порядок, але вже не будемо критикувати мене, як ніяк я тут головний..це ж мої думки J). Так от, а тепер уявімо космос(той що як хаос): комети та метеори, що літають по маршруту «куди заманеться»; планети , що обертаються в своїх системах, в своєму порядку і чхати хотіли на інших; космічні супутники та кораблі, в яких нудяться астронавти; тонни земного сміття та.. інопланетяни( а хто ж його знаєJ). Ну так до чого це я. Оцей весь космос..а точніше хаос в моїй голові, а точніше з моїми думками! Вони ірраціональні, часто нелогічні та дуже егоїстичні! Як це? Та отак! Як тільки хочу приділити більше часу хоч одній з них..ооо, там такий конфлікт! Всі швидше летять показати себе у всій красі (як натовп, на який направляють камеру, аби засняти фоновий вид концерту рок-групи..або ж як фанатки Діми Білана J). Ну ви зрозуміли.
Тож уявіть собі , як воно писати твір про кроликів, коли на головну мислення починають ломитися «глобальне потепління», «біографії історичних особистостей» та «35 способів зав’язати шнурки». То й твір виходить про кролика Вишневецького , якому, в результаті глобального потепління , взимку довелося йти в кедах на побачення і він гуглив , як краще їх зашнурувати, щоб вразити крільчиху.
Я б з такими успіхами явно Шекспіра переплюнув, а? Як вважаєте? Ото ж бо і воно.
А тепер спробуємо дійти логічного завершення і винесемо вердикт. Чи може людина, думки якої в хаотичному режимі випинаються у вигляді несуразних речень без кінця і краю, стати письменником? Та що там, який би адекватний автор писав твір на таку тему? Це ж абсурд і каламбур.
Але не буду нав’язвувати вам свою відповідь і не буду стану тут її озвучувати, аби вона не вплинула на вашу. У вас є аргументи та оцей текст..я не кажу твір або стаття .. це лише текст..те, що я собі думаю і намагаюся впорядкувати, аби вам було зрозуміліше.
Так от…чи можу я стати письменником?
P.S. J — дане речення, є спробою пожартувати і не має під собою серйозного підтексту.
