(За Р. Гамзатовим у росiйському перекладi Н. Гребнева)
Менi здається часом: тi солдати,
Що рiднi їх з вiйни не дiждались,
На в землю цю лягли пiд бiй гарматний,
А журавлями в небо пiднялись.
Вони ще й досi, злива там чи сухо,
Летять над нами з тих кривавих лiт…
Чи не тому стає менi так сумно,
Коли дивлюся журавлям услiд?
Летять, летять… Їх не встигають роки
В блакитной доганять высочинi…
Там є мiж ними промiжок короткий,
Те мiсце, що призначене менi .
Останнiй день майне менi в обличчя,
З собою мене вiзьмуть журавлi …
Тодi я вас з височини покличу,
Всi тi, кого залищу на землi.
