Він лежав у лісі, як валун
І голову так підвів —
Череп, оплутаний павутинням жилок..
У вітрі звіялась і лягла відмерла шерсть..
З глибокого прілого листя,
Як з дитячої купелі, його погляд благає:
Не підходь, дай побути самому..
У щойно розбудженому лісі
Гояться задавнені рани..
Потрощені суглоби зростаються..
М`язи набрякають як дерева..
Пожовклі від морозу очі,
Одірвавшись від передніх лап,
Знов на обрії бачать векликого зайця..
Молода кропиво – змулуйся над ним, чуєш –
Його серце не витримує твоїх скоків..
Ані вашого тягару, перші мурашки,
Що так живо видряпуєтесь
На цей ледь нагрітий валун..
Він ще може встати і обтруситись..
Або ж зарости крапивою,
Як згусток почорнілого снігу..
