Свiтило щастя – мав, кого любить.
Дзвенiла радiсть i душа спiвала.
Хіба це мало — незабутня мить?
Щасливi cпогади – хiба це мало?
Знов шепiтком повторюю iм’я,
Акомпаную подихом печальним.
Я заздрю тiм, у кого є сiм’я —
Є вища мудрiсть у буттi звичайнiм.
Не забуваю радiснi лiта,
Натхненнi днi любовi пам’ятаю…
Живе в душi надiя, є мета:
Колись любов я знову привiтаю…
Но встав с колен, он сразу забурел и стер свой след — не царское, мол, дело, нам под заборами следить…
Любопытно. Смесь умного с жизненным, и — смешно.
В.Куземко.
Пытаясь встать с колен, все оставляют метки…
восточно-философствующая Скрябина, а кто же еще…
ПОДМЕТА
Но, не поднявшись,
Он направил
Ладони след вдоль тех же стен.
ЗаГудевший Робин
Жизненно, глубоко….
Следов таких много:(
Ждём перемен:)
С уважением, Кристинэ
Поэтично!!!